На правому березі річки Бережниця за 12 км від м.Жидачева розкинулось с.Лівчиці.Це село здавна відрізнялося серед населених пунктів своєю особливістю.Славне село з давніх давен своїми християнськими традиціями,своїми вишиванками,роботящими ,співучими ,веселими і дотепними людьми,звитяжними в національно-визвольній боротьбі.
Як не
терзали загальновідомі історичні катаклізми минулих століть це село,
але воно донині зберегло свою неповторність, обряди,звичаї, а головне своє національне багатство-людей.
ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО СЕЛО.
Давним давно на місці села Лівчиці ріс ліс,в якому було багато звірів. До
лісу приходили на полювання-лови. Село називали Ловчиці (або Ловчичі).
В лісі протікала річка. По лівій стороні річки було озеро,болото. Місцевість
була покрита лісом. Старожили пам’ятали ,що вкінці ХІХ ст. за річкою,
никами». Це доказ того, що там було озеро і болото. Тепер там великі запаси торфу.
Мабуть село Лівчиці ( так як сусіднє село Руда) було засноване ще за часів
Київської Русі і належало якомусь князеві. Але ці сторінки історії села
невідомі і потребуютиь вивчення. Є відомості про село Лівчиці уже в 1648
році, коли в Галичину ввійшла селянсько-козацька армія під проводом
Богдана Хмельницького. Проти польського панства піднялись місцеві селяни.Село Лівчиці було майже вщент знищено. Також відомо, що у 1649 році селяни Данило та Стець з Лівчиць, піддані пана Миколи Остророга
із-за спустошення села, спалення млина, корчми і церки не змогли дати
податку більше як 15 злотих. З 1660 р. село Лівчиці відносилось до руденського ключа і належало українському гетьману І.Виговському.
Руду Гніздичівську з приналежними до неї селами гетьман за власні гроші викупив від Даниловичів.
У Францисканській (1820 р.) земельній метриці зазначено, що з 1787 р.
30 моргів руденських земель належали лівчицькому дворові.Лівчиці також мали великі запаси лісів.Так громада Руди традиційно брала дрова з лісу с,Лівчиці (1042 морги). Інформація про с.Лівчиці подається в архівному документі «Опис нерухомого майна ,відомості про прибутки церкви в с.Юсиптичі за 1803-1808 роки»
На кінець ХІХ ст. понад річкою Бережниця розбудовувалось село і
було вже 80 хат. Поселились нові сім*ї на прізвища Семен, Салдан , Пітула та інш. Графу Старжинському ,міністру Франса Йосипа, приписують будівництво палацу у с.Лівчицях у 1895році. Палац будували спеціалісти,привезені з Європи.Це дуже красивий будинок, що має два
поверхи і підвальні приміщення. Навколо палацу був посаджений парк.
Дерева і квіти завезені з Європи. У парку був ставок. Вода до нього потрапляла з річки Бережниця через відведений канал. У ставу плавали
лебеді. Парк був обгороджений високим парканом. В парку є два невеликих двоповерхових будинки.В одному із них (де сьогодні живуть вчителі) жила
економка. В другому жив «огродник». Він займався вирощуванням різних
сортів квітів і овочів у парниках. «Які там були квіти »,- згадувала старожил
Салдан. Граф мав свою цегельню, де на кожній цеглині стояли його ініціали.
У парку і маєтку були завжди чистота і лад. Майже ціле село працювало на
графа.
В 1902 р. почали будувати нову церкву. Старожили села пригадують , як
батьки їх казали,що в селі колись була стара дерев’яна церква Св.Іллі, дзві-
чення храму. Лівчицька греко-католицька церква Перенесення мощей
Святого Миколая – це велика кам’яна споруда, крита бляхою, площею 160кв.м. В церкві правили отці : о.Володимир Скоробагатий до весни 1933року,о.Йосип Теліжен, із 1935 р. о.Ілля Васильківський. Усі вони проживали в с.Руда і тільки правили в с.Лівчицях.В церкві Богослужіння проводилось до червня 1961 року. Тоді органи радянської влади закрили храм і відкрили аж у листопаді 1988року. Після відкриття храму правили такі
о.Юрій Свистун, о.Василь Костів і з 2010 року по даний час о.Василь Курпіта. З 1989 року по 1992 рік побудували односельчани проборство і прибудинкові споруди. Особливо відзначились у протистоянні владіЙосиф Витак,Микола Салдан,Степан Малик. До 1988 року для задоволення своїх духовних потреб місцеві мешканці звертались в церкву с.Руда.
У 1989 році парафія перейшла в лоно Української Греко-Католицької Церкви.
Парафіяльний будинок для проживання священика парафіяльна громада під керівництвом Йосифа Бачика (старший брат) розпочала будувати у 1989 році.У 1992 р. будівництво закінчили.
В 1998 р. на парафію с.Лівчиці було призначено отця Василя Щурка, який служив у с.Покрівці.До 2002р. парафія с.Покрівці була матірною для лівчицької парафії.
За час користування храмом у своїх духовних потребах, а також,особливо в часі, коли храм був зачинен7ий !1961-1988рр.) він зазнав значних пошкоджень і потребував капітального ремонту. У 2011 р.парафіяльна громада розпочала ремонт храму. Було зроблено:
1.Перекриття центрального купола та даху.
2.Ремонт фасаду храму.
3.Заміна вікон і дверей храму.
4.Водовідвід та гідроізоляції фундаменту.
Станом на 2018 рік ремонтні роботи завершені.
Парафіяльна спільнота перебуває у твердій вірі,послусі церковній владі та надії на Боже милосердя.
Священики, які правили у церкві:
1.О.Симеон Раковський -179.-…
2.О.Яків Сінгалевич -188.-190.
3.О.Солом*янко -190.-19..
4.О.Володимир Скоробагатий -19..-1933
5.О.Йосип Теліжин - 1933-1935
6.О.Ілля Васильківський -1935-1982
8.О.Василь Курило -1986-1988
9.О.Богдан Панів -1988-1989
10.О.Василь Пукас -1989-1992
11.О.Роман Гринишин -1992-1995
12.О.Андрій Литвин -1995-1998
13.О.Василь Щурко -1998-2001
14.О.Юрій Свистун -2001-2002
15.О.Василь Костів - 2002-2010
!6.О.Василь Курпіта 2010- і по сьогодні
1.Никола Сенюра - 189.-19..
2.Дмитро Канюка -1925-1931
3.Данило Салдан - 19..-19..
4.Йосиф Ткач -19..-19..
5.Тирлецький 19..-19..
6.Петро Сенюра -1988-1993
7.Петро Майкут -1993-1996
8.Василь Витак -1996-2016
9.Назар Лучка - 2016 –
БУРЕМНІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ.
У 1918-20 –х роках зростає національна свідомість українців. Здобуття
української державності у 1918 р і гірка втрата її піднесли сплеск національ-
но визвольної боротьби у Галичині.Січовий стрілець с.Лівчиці Йосип Лесів (який за свої переконання сидів у польському концтаборі, а пізніше був засуджений на 25 років совітських концтаборів, де відбув 10 років) організовує в селі УВО (Українську Військову Організацію). Легендарною людиною в с.Лівчицях,яка символізує незламність української нації у боротьбі за волю і незалежність України став Остап Гаджера,1911 р.н., псевдо Нечай. Він створює перші клітини ОУН і в сусідніх селах: Йосиповичах,Гніздичеві,Дашаві,Облазницях,Ганівцях,Забалотівцях та інш.селах. У 30-ті роки ОУН стала досить політичною силою.Польська поліція переслідувала ОУН.Нечай два рази виривався із її рук.
Велику просвітницьку роботу проводило і товариство «Просвіта»,яке
зародилося у селі Лівчицях у 1930 роки .«Просвіта»-це ясна зоря,що освітила нашому народові шлях до вершин цивілізації.Вона зробила багато добрих справ для свого народу. Товариство у селі Лівчицях свого приміщення не мало і тому перебувало у хаті селянина Крехтяка Василя Остаповича. Головою «Просвіти» був Салдан Роман Йосипович,який понад 7 років очолював просвітницьку діяльність на селі.Члени товариства мали багато українських книжок ,читали їх селянам, роз*яснювали політичні події,а неграмотних вчили читати. Членами «Просвіти» були: Пітула Микола,Сенчій Василь І.,Сагайдак Данило Ю. і інші.
Члени товариства здавали щомісяця внески -30 злотих.Касиром був Сагайдак Д.Ю. При «Просвіті» діяв драматичний гурток ,де часто органі-
Зувалися вистави.На показ вистави повинен був бути дозвіл від влади.Також діяв хороший хор,диригентом якого був Сенчій В .І.Неодноразово хор їздив
з виступом у м.Жидачів.Але польські власті старалися заглушити все україн-
ське і найчастіше влада вдавалася до закриття Товариств. Так, у 1934 р. на
території Жидачівської філії було заборонено діяльність читальні у бага-
тьох селах, в тому числі і в с.Лівчицях, де було знайдено при обшуку летючки ОУН. Таке свавілля по відношенню до «Просвіти» з боку староства та польських чиновників негативно позначалося на її діяльності, але це не змогло зупинити розвиток просвітницького руху на селі. 1936-39 роки є,ма-
буть, найкращими в історії Лівчицької «Просвіти». Так, завдяки активному
члену Наталці Пітулі в селі Лівчицях 27 чоловік стали просвітянами.
Народний дім почали будувати в 1930році,вибили фундамент. В 1937-38 роках закінчували будувати Народний дім за кошти односельчан .До цього часу в хаті Пітули Василя, а пізніше у Крехтяка Василя Михайловича була хата-читальня, головою якої був Салдан Роман Йосипович.Бібліотеку перенесли в новозбудоване приміщення.
21вересня 1939р .на жидачівську землю вступили радянські війська , яких спочатку зустрічали квітами. Нова влада відразу почала проводити радянізацію краю і одним з перших її кроків стало закриття «Просвіти».Книжки знищували, майно націоналізували. Тих, хто намагався зберегти пам’ять про Товариство, переслідували.
землю.Під час другої світової війни колгосп розпався і вдруге був створений у 1949р «Сталінський шлях». У селі діяла сільрада.
Громада села обирає головою с/ради Салдан Й.Г., а секретарем – Гаджеру О.Ю. Остапа,як освічену людину, громада села обрала депутатом в м.Дрогобич на збори з нагоди з’єднання Західної України в одну УРСР. Але, повернувшись з обласних зборів,Остап звернувся до своїх побратимів, що то не та Україна, про яку вони мріяли. Вже на початку 40-х років НКВД проводить масові арешти не тільки членів ОУН, а й усіх тих, які мали певну освіту, словом, всю еліту. В селі Лівчиці арештувують 9 чоловік, в тому числі і Остапа Гаджеру і відправляють в тюрму міста Дрогобича,де проводять допити. НКВД мало детальні відомості про Нечая як референта пропаганди ідей ОУН на теренах Жидачівщини і Стрийщини. Він піддається фізичним і морально-психологічним тортурам, щоб зізнався, де захована зброя. У Нечая зароджується таємний план. Він переконує чекістів, що особисто покаже місце схову. В супроводі трьох енкаведистів він приводить їх на своє подвір’я, заводить у возівню (приміщення, де знаходиться весь інвентар для обробітку землі), вказуючи на місце в кутку. В Остапа одна думка: життя і боротьба або …Лопата торкається якогось заліза,відлунює звук. Чекісти зосередилися на цьому.В цей момент Нечай скидає попередньо розшнуровані черевики і стрибає в кукурудзу. Почалася стрілянина, але його слід пропав.
«визволителі». У Львові відбулися Українські Національні Збори, які проголосили відновлення Української Самостійної держави.
Львівське радіо повідомило про це населення Західної України.Всюди в селах ОУН створює український уряд. Йосип Лесів займає посаду начальника української поліції. Гітлер на акт 30 червня 1941 відреагував вороже. Гестапо вже в липні заарешто-вує С.Бандеру,Я.Стецька і ще близько 300 провідних членів ОУН. Внаслідок Йосип Лесів зрікається служити ворогові і йде в підпілля. Нечай виконує завдання ОУН і веде пропагандистську діяльність. Він готує українське населення до активної боротьби з
німецькими окупантами та масово навчає молодь військової справи. У жовтні 1944 року Нечай в охороні чотирьох повстанців, рейдуючи з далеких сторін, по лінії зв’язку прибув в Старе Село ,що на Журавенщині. Вони зупинилися перепочити ,не відаючи про те ,що це їхня остання ніч. Невідомо, що кому снилося. Але всі наче уві сні почули голос дівчини : «Хлопці,облава». У повстанців була
кільце звужувалося. Повстанці прийняли нерівний бій. Нечай відстрілюючись, пробився з оточення.Ще мить ,але на цей раз куля важко поранила його. Він упав на чорну українську землю, за яку боровся проти трьох ворожих орд.І кров ворожа зросила батьківське поле і цю повстанську стежку. Важко пораненого викинули на воза і поспішили у Журавно,щоб там насолоджуватись муками Героя, щоб продовжити свій сатанинський допит- допит «старшого брата-визволителя». Але з Божої волі душа повстанця відійшла у вічність, тіло,напевно,вкинули в осінні холодні обійми річки Дністер. Не стало повстанця. Прожив наш Герой 33 роки. З них 15 присвятив збройній боротьбі.
І ось Нечай народжується в пам’яті прийдешніх поколінь. Вже у вільній незалежній Україні близька родина на цвинтарі в с.Лівчицях висипала символічну могилу і поставила хрест пам’яті, а на таблиці написала : «В пам*ять борцю за волю України Гаджері Остапу Юрійовичу,1911 р.н.,псевдо Нечай.» Про його героїчну боротьбу і смерть побратими склали пісню, яку вже 70 років співаютьодносельчани і співатимуть доти, поки житиме Україна, а житиме вона вічно! За комуно-більшовицької системи були репресовані понад 80 жителів. З них загинули зі зброєю в руках у
У післявоєнний час жертвам війни споруджено
пам’ятник під керівництвом директора школи Яцька А.О. і вчителів Малика
В.М.,Пітули В.М. у центрі села. В 1991 на сільських сходах було вирішено
перенести цей пам’ятник на сільський цвинтар, а на тому місці висипати
стрілецьку могилу, яка була ще за часів панської Польщі і яку радянська влада в
1965 році наказала розсунути.Стрілецька могила-це символ боротьби і вдячності українських нащадків
січовим стрільцям.
СУСПІЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК СЕЛА ЛІВЧИЦІ.
Трудівники села мають можливість відвідувати Центр культури і дозвілля, почути виступи своїх односельчан.Окрасою села є фольклорний колектив,який приймає активну участь у різних масових заходах району.Майже 25 років була завідуючою Народ-ного дому «Просвіта» Крехтяк Г.Й. ЇЇ справу продовжила Івашків М.С.
У селі працює бібліотека-інформаційний центр інтелектуального та творчого розвитку. Бібліотека – особливо важлива ланка в ланцюзі культурних цінностей у передачі розумової енергії,інформації від покоління до покоління. Бібліотека здійснює ряд заходів по утвердженню національної свідомості і християнської моралі, популяризації творів письменників-класиків, сучасної світової і української літератури,сприяє творчому розвитку користувачів.У бібліотеці створений краєзнавчий куток «Моє село – окраса України», де зібрані матеріали про село,про наших видатних людей, світлини різного періоду життя краю. У 1950-роках у бібліотеці працювали Люлюк Наталія Петрівна, з 1958 р. Стефанія Лико. У 1960-роках -Салдан ГаннаГригорівна,,Дрекало Ганна Василівна . В 1970-роках у бібліотеці працювалиКрасівський В.Ф.,Бучковська М.С. З 1975 по 1991 рік –Вайда Галина Ярославівна,декілька років з нею працювала Боднар І.М. З 1991 року бібліотечну справу продовжила Сагайдак Ірина Василівна.
Перша інвентарна книжка розпочата 12 червня 1950 року.До 1991 року фонд бібліотеки становив 11358 книг ,брошур і журналів. У фонді знаходилося багато застарілої за змістом літератури і тому після проголошення Незалежності України із фонду було вилучено чимало
літератури.
Із утворенням Гніздичівської ОТГ(2015р.) у бібліотеці-філії с.Лівчиці відбулося ряд позитивних змін.У бібліотеці був проведений сучасний ремонт ,зроблено опалення,заміна вікон, дверей на енергоощадні.Користувачі мають доступ до комп’ютера і інтернету.Фонд бібліотеки завжди поповнюється літературою сучасних українських і зарубіжних письменників українською мовою. Є різноманітна періодика.
В селі Лівчиці діє фельшерсько-акушерський
пункт, який був збудований у 1989р. Жителів села багато років обслуговувала
фельшер Рубель М.А. На сьогодні зав.ФАП є Пущак Г.П. і мед.сестра Захарків
М.С., санітаркою працює вже багато років
Нежухівська О.Й.
В селі функціонує Лівчицька основна школа І-ІІ ст.,в якій навчаються біля 100 дітей. Середню освіту вони отримують у середній школі с.Руди.Лівчицька школа збудована в 1905р.Школа спочатку рахувалася як трьохкласна церковно-парафіяльна школа, що нараховувала 38 учнів, яких навчало 2 вчителів. Згодом ,з розвитком села збільшувалась кількість дітей, розширювалась і школа. До війни було чотири класи, а після війни до 1968 року була семирічна школа.Директором школи був Монастирський,з 1946 по 1970 роки – Яцько А.О. З реорганзацією школи в восьмирічну директорами були Салдан І.Р.,Дикий Д.Д. В 1980 р. по 1996 р. школу очолив Шиманський В.Й. З 1996 року по даний час директором школи є Цюмрак І.Д.
У селі Лівчиці працює дитячий садок «Барвінок».З 1977 року до 2006р.зав.дит.садком працювала Дрозд Г.М. На даний час очолює дитячий заклад Гапатин Л.Б.У садочку виховуються до 50 дітей,
є дві вікові групи.Неодноразово зачаровували односельчан виступи вихованців дитячого садка На різні свята у їхньому виконанні звучить багато віршів,пісень і танців. Діти –наше майбутнє.
На території села діють два магазини, в яких жителі мають змогу купувати різноманітні товари. Сільських жителів обслуговували досвідчені продавці Людкевич Г.А.,Витак Г.Й.,Гетьманчик О.В.,
Витак В.Й.,Гладій М.
В Лівчицях діє спеціальна загальноосвітня школа-інтернат, створена у 1964 році після реформування школи для глухих дітей,
що існувала з 1952 р.Тепер тут навчаються діти з вадами розумового розвитку. Інтернат розташований на території маєтку і є пам’яткою архітектури та садово-паркового мистецтва ХІХ ст.
Багато років керував інтернатом Корч Є.І. Він зумів поставити педагогічний процес на такий рівень, на який міг би рівнятись будь-який навчальний заклад. Їдальня, клуб з майстернями і класами-кабінетами, гараж виросли завдяки його «неспокійному серцю».Пізніше директорами інтернату були Гриців С.М.,Романик В.І. З 1992 р. по 2011рік працював Вітів В.Ю. Справу своїх послідовників продовжила Пітула С.Й.
Багато років педагогічної праці присвятила учням школи-інтернату вчитель-філолог, логопед Черпіта Олександра Ром. (дівоче прізвище Кулинич). Вона автор багатьох п’єс і численних публікацій у районному часописі «Новий час». О.Черпіта мала також досягнення в дослідницько-науковій сфері. У Києві двічі у 1984р. і 2000р. видавався її посібник для дітей ( і дорослих) з порушенням механізму читання. А в 2002 році у видавництві «Червона калина» у Львові вийшла її книга «Галичина –terra incognita». Це роман у фрагментах про історію Галичини першої половини ХХ ст.У 2005 р – друга книга «Галичина –terra incognita 2», у 2007 р.-«Галичина-terra incognita 3.Незалежність», у 2009 р.
24 серпня 1991 року Верховна рада України прийняла рішення епохальної ваги- проголосила Акт Незалежності України. Від того дня розпочався новий відлік часу-часу виходу на шлях волі і розквіту, до якого українці прагнули віками. Позитивні зміни відбулися і в с.Лівчиці. 1 жовтня 1994 року почала працювати сільська рада.Ще в 1940-50 рр. існувала Лівчицька сільська рада,
Але потім вона була ліквідована і село ввійшло до складу Рудянської сільської ради, а всі землі села об*єднали. Головою Рудянської сільської ради були жителі села Лівчиці Білінська Ю.М.
(з 1963 по 1972 роки),Драган Василь Ф. ( з 1972-82 роки),Телька Василь Мих. (1982-1984роки), Подвадцятник Ганна Ст. (1987-88)
Село Лівчиці велике по своїй території та населенню,має запаси землі, тому мешканці села клопотали перед районною та обласною радами про відновлення у селі сільської ради. ХІІІ сесія І демокра-
тичного скликання Жидачівської районної ради 14.05.1993 р. ухвалила погодитися з ініціативною групою громадян-мешканців с.Лівчиці (Люлюк В.Р.,Вітів В.Ю.) про створення Лівчицької с/ради
народних депутатів і з даним питанням звернулися до Львівської обл.ради. Вона на ХІУ сесії І дем.скликання ухвалою №331 від
2 грудня 1993 р.утворила Лівчицьку с/раду, вилучивши село з підпорядкування Рудянської с/ради. Про зміни в адміністративно- територіальному поділі надруковано у Відомостях Верховної ради України в №5 від 01.02.1994р. Хоча документально сільська рада була створена ,але фактично вибори відбулися 26 червня 1994 року, а почала с/рада працювати 1 жовтняя 1994р.Головою сільради було обрано Витака М.М.,секретарем Ліву Г.М. У 2002 р. – голова с/ради –Ліва Г.М., секретар Витак О.В. Головою Лівчицької с/ради були
Витак В.Й. і Водка С.В.
Визначною подією у селі Лівчиці було відкриття пам’ятника Т.Г.Шевченка 10.05.1992р.У центрі села відбувся урочистий мітинг, який відкрив голова осередку Руху села Вітів В.Ю. Священики греко-католицької церкви освятили пам’ятник Т.Шевченка, могилу Січових Стрільців, національний синьо-жовтий прапор,який підняв над майданом Лесів Мирон Й. На завершення урочистостей відбувся святковий концерт.
13.03.1992р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про прискорення земельної реформи та приватизації землі». На селі почалося роздержавлення і приватизація земельних ділянок (паїв).
Це питання дуже хвилювало сільських жителів. Були відокремлені землі і майнові паї від селянської спілки «Кохавина» і створено ТзОВ «Лівчиці», директором якого став Пітула Й.М. У господарст-ві діяли місцевий млин,кузня і пасіка.
Гордістю села Лівчиці є футбольна команда «Каштан». Президентом команди був Мельник І.М., фін.директором-Крехтяк Й.Г., тренером Витак Й.М.На впорядкованому сільському стадіоні, розташованому в центрі села,часто відбуваються футбольні змагання між сільськими командами на першість району , а в 2005 р.-першість обл. Команда «Каштан» володіла багато раз кубком району,кількаразовий чемпіон Жидачівщини і призер районних змагань.
28 серпня 2008 р. в день святкування Успіння Пресвятої Богородиці, у с.Лівчицях було освячено фігуру Матері Божої, що постала в центр села . На урочистостях з цієї нагоди місцевий парох о.В.Костів і запрошені священики з сусідніх сіл провели обряд освячення.
9 серпня 2015 р. шляхом об’єднання Гніздичівської селищної ради та Лівчицької ,Рудянської с/ради Жидачівського району утворилася Гніздичівська селищна об’єднана територіальна громада ( ОТГ) з адміністративним центром у смт.Гніздичів.
17 квітня 2016 року відбулися вибори старост с. Лівчиці та сіл Руда і Ганівці. В Лівчицях було обрано старостою Витак Оксану Володимирівну, яка до цього працювала секретарем Лівчицької сільської ради.
але воно донині зберегло свою неповторність, обряди,звичаї, а головне своє національне багатство-людей.
ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО СЕЛО.
Давним давно на місці села Лівчиці ріс ліс,в якому було багато звірів. До
лісу приходили на полювання-лови. Село називали Ловчиці (або Ловчичі).
В лісі протікала річка. По лівій стороні річки було озеро,болото. Місцевість
була покрита лісом. Старожили пам’ятали ,що вкінці ХІХ ст. за річкою,
никами». Це доказ того, що там було озеро і болото. Тепер там великі запаси торфу.
Мабуть село Лівчиці ( так як сусіднє село Руда) було засноване ще за часів
Київської Русі і належало якомусь князеві. Але ці сторінки історії села
невідомі і потребуютиь вивчення. Є відомості про село Лівчиці уже в 1648
році, коли в Галичину ввійшла селянсько-козацька армія під проводом
Богдана Хмельницького. Проти польського панства піднялись місцеві селяни.Село Лівчиці було майже вщент знищено. Також відомо, що у 1649 році селяни Данило та Стець з Лівчиць, піддані пана Миколи Остророга
із-за спустошення села, спалення млина, корчми і церки не змогли дати
податку більше як 15 злотих. З 1660 р. село Лівчиці відносилось до руденського ключа і належало українському гетьману І.Виговському.
Руду Гніздичівську з приналежними до неї селами гетьман за власні гроші викупив від Даниловичів.
У Францисканській (1820 р.) земельній метриці зазначено, що з 1787 р.
30 моргів руденських земель належали лівчицькому дворові.Лівчиці також мали великі запаси лісів.Так громада Руди традиційно брала дрова з лісу с,Лівчиці (1042 морги). Інформація про с.Лівчиці подається в архівному документі «Опис нерухомого майна ,відомості про прибутки церкви в с.Юсиптичі за 1803-1808 роки»
На кінець ХІХ ст. понад річкою Бережниця розбудовувалось село і
було вже 80 хат. Поселились нові сім*ї на прізвища Семен, Салдан , Пітула та інш. Графу Старжинському ,міністру Франса Йосипа, приписують будівництво палацу у с.Лівчицях у 1895році. Палац будували спеціалісти,привезені з Європи.Це дуже красивий будинок, що має два
поверхи і підвальні приміщення. Навколо палацу був посаджений парк.
Дерева і квіти завезені з Європи. У парку був ставок. Вода до нього потрапляла з річки Бережниця через відведений канал. У ставу плавали
лебеді. Парк був обгороджений високим парканом. В парку є два невеликих двоповерхових будинки.В одному із них (де сьогодні живуть вчителі) жила
економка. В другому жив «огродник». Він займався вирощуванням різних
сортів квітів і овочів у парниках. «Які там були квіти »,- згадувала старожил
Салдан. Граф мав свою цегельню, де на кожній цеглині стояли його ініціали.
У парку і маєтку були завжди чистота і лад. Майже ціле село працювало на
графа.
В 1902 р. почали будувати нову церкву. Старожили села пригадують , як
батьки їх казали,що в селі колись була стара дерев’яна церква Св.Іллі, дзві-
чення храму. Лівчицька греко-католицька церква Перенесення мощей
Святого Миколая – це велика кам’яна споруда, крита бляхою, площею 160кв.м. В церкві правили отці : о.Володимир Скоробагатий до весни 1933року,о.Йосип Теліжен, із 1935 р. о.Ілля Васильківський. Усі вони проживали в с.Руда і тільки правили в с.Лівчицях.В церкві Богослужіння проводилось до червня 1961 року. Тоді органи радянської влади закрили храм і відкрили аж у листопаді 1988року. Після відкриття храму правили такі
о.Юрій Свистун, о.Василь Костів і з 2010 року по даний час о.Василь Курпіта. З 1989 року по 1992 рік побудували односельчани проборство і прибудинкові споруди. Особливо відзначились у протистоянні владіЙосиф Витак,Микола Салдан,Степан Малик. До 1988 року для задоволення своїх духовних потреб місцеві мешканці звертались в церкву с.Руда.
У 1989 році парафія перейшла в лоно Української Греко-Католицької Церкви.
Парафіяльний будинок для проживання священика парафіяльна громада під керівництвом Йосифа Бачика (старший брат) розпочала будувати у 1989 році.У 1992 р. будівництво закінчили.
В 1998 р. на парафію с.Лівчиці було призначено отця Василя Щурка, який служив у с.Покрівці.До 2002р. парафія с.Покрівці була матірною для лівчицької парафії.
За час користування храмом у своїх духовних потребах, а також,особливо в часі, коли храм був зачинен7ий !1961-1988рр.) він зазнав значних пошкоджень і потребував капітального ремонту. У 2011 р.парафіяльна громада розпочала ремонт храму. Було зроблено:
1.Перекриття центрального купола та даху.
2.Ремонт фасаду храму.
3.Заміна вікон і дверей храму.
4.Водовідвід та гідроізоляції фундаменту.
Станом на 2018 рік ремонтні роботи завершені.
Парафіяльна спільнота перебуває у твердій вірі,послусі церковній владі та надії на Боже милосердя.
Священики, які правили у церкві:
1.О.Симеон Раковський -179.-…
2.О.Яків Сінгалевич -188.-190.
3.О.Солом*янко -190.-19..
4.О.Володимир Скоробагатий -19..-1933
5.О.Йосип Теліжин - 1933-1935
6.О.Ілля Васильківський -1935-1982
8.О.Василь Курило -1986-1988
9.О.Богдан Панів -1988-1989
10.О.Василь Пукас -1989-1992
11.О.Роман Гринишин -1992-1995
12.О.Андрій Литвин -1995-1998
13.О.Василь Щурко -1998-2001
14.О.Юрій Свистун -2001-2002
15.О.Василь Костів - 2002-2010
!6.О.Василь Курпіта 2010- і по сьогодні
1.Никола Сенюра - 189.-19..
2.Дмитро Канюка -1925-1931
3.Данило Салдан - 19..-19..
4.Йосиф Ткач -19..-19..
5.Тирлецький 19..-19..
6.Петро Сенюра -1988-1993
7.Петро Майкут -1993-1996
8.Василь Витак -1996-2016
9.Назар Лучка - 2016 –
У 1918-20 –х роках зростає національна свідомість українців. Здобуття
української державності у 1918 р і гірка втрата її піднесли сплеск національ-
но визвольної боротьби у Галичині.Січовий стрілець с.Лівчиці Йосип Лесів (який за свої переконання сидів у польському концтаборі, а пізніше був засуджений на 25 років совітських концтаборів, де відбув 10 років) організовує в селі УВО (Українську Військову Організацію). Легендарною людиною в с.Лівчицях,яка символізує незламність української нації у боротьбі за волю і незалежність України став Остап Гаджера,1911 р.н., псевдо Нечай. Він створює перші клітини ОУН і в сусідніх селах: Йосиповичах,Гніздичеві,Дашаві,Облазницях,Ганівцях,Забалотівцях та інш.селах. У 30-ті роки ОУН стала досить політичною силою.Польська поліція переслідувала ОУН.Нечай два рази виривався із її рук.
Велику просвітницьку роботу проводило і товариство «Просвіта»,яке
зародилося у селі Лівчицях у 1930 роки .«Просвіта»-це ясна зоря,що освітила нашому народові шлях до вершин цивілізації.Вона зробила багато добрих справ для свого народу. Товариство у селі Лівчицях свого приміщення не мало і тому перебувало у хаті селянина Крехтяка Василя Остаповича. Головою «Просвіти» був Салдан Роман Йосипович,який понад 7 років очолював просвітницьку діяльність на селі.Члени товариства мали багато українських книжок ,читали їх селянам, роз*яснювали політичні події,а неграмотних вчили читати. Членами «Просвіти» були: Пітула Микола,Сенчій Василь І.,Сагайдак Данило Ю. і інші.
Члени товариства здавали щомісяця внески -30 злотих.Касиром був Сагайдак Д.Ю. При «Просвіті» діяв драматичний гурток ,де часто органі-
Зувалися вистави.На показ вистави повинен був бути дозвіл від влади.Також діяв хороший хор,диригентом якого був Сенчій В .І.Неодноразово хор їздив
з виступом у м.Жидачів.Але польські власті старалися заглушити все україн-
ське і найчастіше влада вдавалася до закриття Товариств. Так, у 1934 р. на
території Жидачівської філії було заборонено діяльність читальні у бага-
тьох селах, в тому числі і в с.Лівчицях, де було знайдено при обшуку летючки ОУН. Таке свавілля по відношенню до «Просвіти» з боку староства та польських чиновників негативно позначалося на її діяльності, але це не змогло зупинити розвиток просвітницького руху на селі. 1936-39 роки є,ма-
буть, найкращими в історії Лівчицької «Просвіти». Так, завдяки активному
члену Наталці Пітулі в селі Лівчицях 27 чоловік стали просвітянами.
Народний дім почали будувати в 1930році,вибили фундамент. В 1937-38 роках закінчували будувати Народний дім за кошти односельчан .До цього часу в хаті Пітули Василя, а пізніше у Крехтяка Василя Михайловича була хата-читальня, головою якої був Салдан Роман Йосипович.Бібліотеку перенесли в новозбудоване приміщення.
21вересня 1939р .на жидачівську землю вступили радянські війська , яких спочатку зустрічали квітами. Нова влада відразу почала проводити радянізацію краю і одним з перших її кроків стало закриття «Просвіти».Книжки знищували, майно націоналізували. Тих, хто намагався зберегти пам’ять про Товариство, переслідували.
землю.Під час другої світової війни колгосп розпався і вдруге був створений у 1949р «Сталінський шлях». У селі діяла сільрада.
Громада села обирає головою с/ради Салдан Й.Г., а секретарем – Гаджеру О.Ю. Остапа,як освічену людину, громада села обрала депутатом в м.Дрогобич на збори з нагоди з’єднання Західної України в одну УРСР. Але, повернувшись з обласних зборів,Остап звернувся до своїх побратимів, що то не та Україна, про яку вони мріяли. Вже на початку 40-х років НКВД проводить масові арешти не тільки членів ОУН, а й усіх тих, які мали певну освіту, словом, всю еліту. В селі Лівчиці арештувують 9 чоловік, в тому числі і Остапа Гаджеру і відправляють в тюрму міста Дрогобича,де проводять допити. НКВД мало детальні відомості про Нечая як референта пропаганди ідей ОУН на теренах Жидачівщини і Стрийщини. Він піддається фізичним і морально-психологічним тортурам, щоб зізнався, де захована зброя. У Нечая зароджується таємний план. Він переконує чекістів, що особисто покаже місце схову. В супроводі трьох енкаведистів він приводить їх на своє подвір’я, заводить у возівню (приміщення, де знаходиться весь інвентар для обробітку землі), вказуючи на місце в кутку. В Остапа одна думка: життя і боротьба або …Лопата торкається якогось заліза,відлунює звук. Чекісти зосередилися на цьому.В цей момент Нечай скидає попередньо розшнуровані черевики і стрибає в кукурудзу. Почалася стрілянина, але його слід пропав.
«визволителі». У Львові відбулися Українські Національні Збори, які проголосили відновлення Української Самостійної держави.
Львівське радіо повідомило про це населення Західної України.Всюди в селах ОУН створює український уряд. Йосип Лесів займає посаду начальника української поліції. Гітлер на акт 30 червня 1941 відреагував вороже. Гестапо вже в липні заарешто-вує С.Бандеру,Я.Стецька і ще близько 300 провідних членів ОУН. Внаслідок Йосип Лесів зрікається служити ворогові і йде в підпілля. Нечай виконує завдання ОУН і веде пропагандистську діяльність. Він готує українське населення до активної боротьби з
німецькими окупантами та масово навчає молодь військової справи. У жовтні 1944 року Нечай в охороні чотирьох повстанців, рейдуючи з далеких сторін, по лінії зв’язку прибув в Старе Село ,що на Журавенщині. Вони зупинилися перепочити ,не відаючи про те ,що це їхня остання ніч. Невідомо, що кому снилося. Але всі наче уві сні почули голос дівчини : «Хлопці,облава». У повстанців була
кільце звужувалося. Повстанці прийняли нерівний бій. Нечай відстрілюючись, пробився з оточення.Ще мить ,але на цей раз куля важко поранила його. Він упав на чорну українську землю, за яку боровся проти трьох ворожих орд.І кров ворожа зросила батьківське поле і цю повстанську стежку. Важко пораненого викинули на воза і поспішили у Журавно,щоб там насолоджуватись муками Героя, щоб продовжити свій сатанинський допит- допит «старшого брата-визволителя». Але з Божої волі душа повстанця відійшла у вічність, тіло,напевно,вкинули в осінні холодні обійми річки Дністер. Не стало повстанця. Прожив наш Герой 33 роки. З них 15 присвятив збройній боротьбі.
І ось Нечай народжується в пам’яті прийдешніх поколінь. Вже у вільній незалежній Україні близька родина на цвинтарі в с.Лівчицях висипала символічну могилу і поставила хрест пам’яті, а на таблиці написала : «В пам*ять борцю за волю України Гаджері Остапу Юрійовичу,1911 р.н.,псевдо Нечай.» Про його героїчну боротьбу і смерть побратими склали пісню, яку вже 70 років співаютьодносельчани і співатимуть доти, поки житиме Україна, а житиме вона вічно! За комуно-більшовицької системи були репресовані понад 80 жителів. З них загинули зі зброєю в руках у
СУСПІЛЬНО-КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК СЕЛА ЛІВЧИЦІ.
Трудівники села мають можливість відвідувати Центр культури і дозвілля, почути виступи своїх односельчан.Окрасою села є фольклорний колектив,який приймає активну участь у різних масових заходах району.Майже 25 років була завідуючою Народ-ного дому «Просвіта» Крехтяк Г.Й. ЇЇ справу продовжила Івашків М.С.
У селі працює бібліотека-інформаційний центр інтелектуального та творчого розвитку. Бібліотека – особливо важлива ланка в ланцюзі культурних цінностей у передачі розумової енергії,інформації від покоління до покоління. Бібліотека здійснює ряд заходів по утвердженню національної свідомості і християнської моралі, популяризації творів письменників-класиків, сучасної світової і української літератури,сприяє творчому розвитку користувачів.У бібліотеці створений краєзнавчий куток «Моє село – окраса України», де зібрані матеріали про село,про наших видатних людей, світлини різного періоду життя краю. У 1950-роках у бібліотеці працювали Люлюк Наталія Петрівна, з 1958 р. Стефанія Лико. У 1960-роках -Салдан ГаннаГригорівна,,Дрекало Ганна Василівна . В 1970-роках у бібліотеці працювалиКрасівський В.Ф.,Бучковська М.С. З 1975 по 1991 рік –Вайда Галина Ярославівна,декілька років з нею працювала Боднар І.М. З 1991 року бібліотечну справу продовжила Сагайдак Ірина Василівна.
Перша інвентарна книжка розпочата 12 червня 1950 року.До 1991 року фонд бібліотеки становив 11358 книг ,брошур і журналів. У фонді знаходилося багато застарілої за змістом літератури і тому після проголошення Незалежності України із фонду було вилучено чимало
літератури.
Із утворенням Гніздичівської ОТГ(2015р.) у бібліотеці-філії с.Лівчиці відбулося ряд позитивних змін.У бібліотеці був проведений сучасний ремонт ,зроблено опалення,заміна вікон, дверей на енергоощадні.Користувачі мають доступ до комп’ютера і інтернету.Фонд бібліотеки завжди поповнюється літературою сучасних українських і зарубіжних письменників українською мовою. Є різноманітна періодика.
Нежухівська О.Й.
В селі функціонує Лівчицька основна школа І-ІІ ст.,в якій навчаються біля 100 дітей. Середню освіту вони отримують у середній школі с.Руди.Лівчицька школа збудована в 1905р.Школа спочатку рахувалася як трьохкласна церковно-парафіяльна школа, що нараховувала 38 учнів, яких навчало 2 вчителів. Згодом ,з розвитком села збільшувалась кількість дітей, розширювалась і школа. До війни було чотири класи, а після війни до 1968 року була семирічна школа.Директором школи був Монастирський,з 1946 по 1970 роки – Яцько А.О. З реорганзацією школи в восьмирічну директорами були Салдан І.Р.,Дикий Д.Д. В 1980 р. по 1996 р. школу очолив Шиманський В.Й. З 1996 року по даний час директором школи є Цюмрак І.Д.
У селі Лівчиці працює дитячий садок «Барвінок».З 1977 року до 2006р.зав.дит.садком працювала Дрозд Г.М. На даний час очолює дитячий заклад Гапатин Л.Б.У садочку виховуються до 50 дітей,
є дві вікові групи.Неодноразово зачаровували односельчан виступи вихованців дитячого садка На різні свята у їхньому виконанні звучить багато віршів,пісень і танців. Діти –наше майбутнє.
На території села діють два магазини, в яких жителі мають змогу купувати різноманітні товари. Сільських жителів обслуговували досвідчені продавці Людкевич Г.А.,Витак Г.Й.,Гетьманчик О.В.,
Витак В.Й.,Гладій М.
В Лівчицях діє спеціальна загальноосвітня школа-інтернат, створена у 1964 році після реформування школи для глухих дітей,
що існувала з 1952 р.Тепер тут навчаються діти з вадами розумового розвитку. Інтернат розташований на території маєтку і є пам’яткою архітектури та садово-паркового мистецтва ХІХ ст.
Багато років керував інтернатом Корч Є.І. Він зумів поставити педагогічний процес на такий рівень, на який міг би рівнятись будь-який навчальний заклад. Їдальня, клуб з майстернями і класами-кабінетами, гараж виросли завдяки його «неспокійному серцю».Пізніше директорами інтернату були Гриців С.М.,Романик В.І. З 1992 р. по 2011рік працював Вітів В.Ю. Справу своїх послідовників продовжила Пітула С.Й.
Багато років педагогічної праці присвятила учням школи-інтернату вчитель-філолог, логопед Черпіта Олександра Ром. (дівоче прізвище Кулинич). Вона автор багатьох п’єс і численних публікацій у районному часописі «Новий час». О.Черпіта мала також досягнення в дослідницько-науковій сфері. У Києві двічі у 1984р. і 2000р. видавався її посібник для дітей ( і дорослих) з порушенням механізму читання. А в 2002 році у видавництві «Червона калина» у Львові вийшла її книга «Галичина –terra incognita». Це роман у фрагментах про історію Галичини першої половини ХХ ст.У 2005 р – друга книга «Галичина –terra incognita 2», у 2007 р.-«Галичина-terra incognita 3.Незалежність», у 2009 р.
24 серпня 1991 року Верховна рада України прийняла рішення епохальної ваги- проголосила Акт Незалежності України. Від того дня розпочався новий відлік часу-часу виходу на шлях волі і розквіту, до якого українці прагнули віками. Позитивні зміни відбулися і в с.Лівчиці. 1 жовтня 1994 року почала працювати сільська рада.Ще в 1940-50 рр. існувала Лівчицька сільська рада,
Але потім вона була ліквідована і село ввійшло до складу Рудянської сільської ради, а всі землі села об*єднали. Головою Рудянської сільської ради були жителі села Лівчиці Білінська Ю.М.
(з 1963 по 1972 роки),Драган Василь Ф. ( з 1972-82 роки),Телька Василь Мих. (1982-1984роки), Подвадцятник Ганна Ст. (1987-88)
Село Лівчиці велике по своїй території та населенню,має запаси землі, тому мешканці села клопотали перед районною та обласною радами про відновлення у селі сільської ради. ХІІІ сесія І демокра-
тичного скликання Жидачівської районної ради 14.05.1993 р. ухвалила погодитися з ініціативною групою громадян-мешканців с.Лівчиці (Люлюк В.Р.,Вітів В.Ю.) про створення Лівчицької с/ради
народних депутатів і з даним питанням звернулися до Львівської обл.ради. Вона на ХІУ сесії І дем.скликання ухвалою №331 від
2 грудня 1993 р.утворила Лівчицьку с/раду, вилучивши село з підпорядкування Рудянської с/ради. Про зміни в адміністративно- територіальному поділі надруковано у Відомостях Верховної ради України в №5 від 01.02.1994р. Хоча документально сільська рада була створена ,але фактично вибори відбулися 26 червня 1994 року, а почала с/рада працювати 1 жовтняя 1994р.Головою сільради було обрано Витака М.М.,секретарем Ліву Г.М. У 2002 р. – голова с/ради –Ліва Г.М., секретар Витак О.В. Головою Лівчицької с/ради були
Витак В.Й. і Водка С.В.
Визначною подією у селі Лівчиці було відкриття пам’ятника Т.Г.Шевченка 10.05.1992р.У центрі села відбувся урочистий мітинг, який відкрив голова осередку Руху села Вітів В.Ю. Священики греко-католицької церкви освятили пам’ятник Т.Шевченка, могилу Січових Стрільців, національний синьо-жовтий прапор,який підняв над майданом Лесів Мирон Й. На завершення урочистостей відбувся святковий концерт.
13.03.1992р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про прискорення земельної реформи та приватизації землі». На селі почалося роздержавлення і приватизація земельних ділянок (паїв).
Це питання дуже хвилювало сільських жителів. Були відокремлені землі і майнові паї від селянської спілки «Кохавина» і створено ТзОВ «Лівчиці», директором якого став Пітула Й.М. У господарст-ві діяли місцевий млин,кузня і пасіка.
Гордістю села Лівчиці є футбольна команда «Каштан». Президентом команди був Мельник І.М., фін.директором-Крехтяк Й.Г., тренером Витак Й.М.На впорядкованому сільському стадіоні, розташованому в центрі села,часто відбуваються футбольні змагання між сільськими командами на першість району , а в 2005 р.-першість обл. Команда «Каштан» володіла багато раз кубком району,кількаразовий чемпіон Жидачівщини і призер районних змагань.
28 серпня 2008 р. в день святкування Успіння Пресвятої Богородиці, у с.Лівчицях було освячено фігуру Матері Божої, що постала в центр села . На урочистостях з цієї нагоди місцевий парох о.В.Костів і запрошені священики з сусідніх сіл провели обряд освячення.
9 серпня 2015 р. шляхом об’єднання Гніздичівської селищної ради та Лівчицької ,Рудянської с/ради Жидачівського району утворилася Гніздичівська селищна об’єднана територіальна громада ( ОТГ) з адміністративним центром у смт.Гніздичів.
17 квітня 2016 року відбулися вибори старост с. Лівчиці та сіл Руда і Ганівці. В Лівчицях було обрано старостою Витак Оксану Володимирівну, яка до цього працювала секретарем Лівчицької сільської ради.
.jpg)
.jpg)
Немає коментарів:
Дописати коментар